Три дні свят збігли непомітно. Українці пішли до праці, але ще цілий тиждень іванофранківці поспішатимуть на Майзлі, де братимуть участь у Божественній Літургії і слухатимуть виступи учасників фестивалю «Коляда на Майзлях». В рамках 400-літнього ювілею Чину щодня Святу Літургію супроводжує запрошений хор, який діє при одній із василіянських парафій. Тож цього дня до нас завітав камерний хор церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря отців-василіян із Бучача (художній керівник – Мирослав Гребеньовський, реґент – Оксана Гребеньовська).
Отець Йосафат Хаймик ЧСВВ привітав гостей із сусідньої Тернопільщини і коротко висвітлив історію монастиря в Бучачі: «Є точна дата заснування обителі – 7 грудня 1712 року. Фундатором його був Микола Потоцький, який запросив на наші терени т. зв. «безбородих» василіян із Литви. За задумом Потоцьких, монастир мав велике духовне і просвітницьке значення – формувати освічених і ревних ченців, а ті, в свою чергу, мали нести просвіту в народ. Від середини XVIII ст. при монастирі діяла школа-інтернат для дітей з бідних родин, згодом – семінарія, реорганізована у гімназію, за якийсь час був відкритий місійний інститут ім. св. Йосафата. До закриття радянською владою у 1946 р. монастир мав велике значення для виховання майбутньої інтелектуальної духовної еліти. Василіяни виховали цілі покоління освічених провідників. Після виходу з підпілля монастир у Бучачі знову виконує свою виховну місію, бо при ньому діє колеґіум св. Йосафата, де навчаються юнаки з різних областей України і навіть різних конфесій». Згадав ігумен і о. Доротея Шимчія ЧСВВ, який на 101-му році відійшов у вічність у Бучацькому монастирі, а наші парафіяни можуть пам'ятати ще часи, коли отець був у нас.
І завирувала фестивальна програма. Молодіжно-дитячий хор «Діти світла» катедрального собору Преображення Христового з Коломиї (реґент – Світлана Кочерган) та вокальний ансамбль викладачів Нижньовербізької дитячої школи мистецтв (керівник – Світлана Кочерган) навпереміну колядували, віншували, і їхній спів наповнював храм тихою чистою гармонією. Думала: доки люди житимуть не лише приземленими проблемами, а долучатимуться самі й долучатимуть нові покоління до творчості, до святого і вічного, доки зберігатимуть давні прадідівські скарби, нам жити і бути як нації.
Церква, як і попереднього дня, розцвіла східноукраїнськими жупанами й віночками. Люди зацікавлено перепитували: а звідки то вони? Так численно приїхали на фестиваль гості з Харківщини – народний український хор «Водограй» курорту «Березівські мінеральні води» с. Березівське Харківської області (художній керівник та дириґент – заслужений працівник культури України Василь Саневич, акомпаніатор – Павло Пшеничний). До слова, учасники хору – медичні працівники санаторію, в колективі, окрім керівника й акомпаніатора, нема жодного професійного музиканта, але їхній спів переносив на розлогі простори Великої України, і поставали в уяві часи Грушевського, Франка, коли західняки одружувалися зі східняками, і це була своєрідна просвітницька місія, акт єднання і поєднання двох Україн.
До гостей доєдналась велика колядницька ватага – чоловіча хорова капела «Сурма» імені Богдана Волосянка Івано-Франківського національного медичного університету (художній керівник – заслужений діяч мистецтв України Володимир Савчук, концертмейстер – Ольга Павлюк). І зазвучали твори у спільному виконанні – теж як єднання сходу й заходу. А кривотульці, що чекали свого виступу, тихенько підігрували на контрабасі й бубні, тож у храмі витворювалось особливе відчуття присутності тут великої всеукраїнської родини.
Зведений хор заспівав твір Василя Салевича «Боже, спаси Україну», і зал підвівся, як під час виконання духовного гімну «Боже великий, єдиний». Твір звучав без зайвих емоцій і пафосу, а твердо і впевнено: Україна є, Україні бути у віках. Співаків зал проводжав стоячи, а слобожанці несміло запитували глядачів: «Хорошо?» й запрошували у гості. Ще раз була приємно здивована: розмовляють мовою російською, а душа в них українська, наша, то які ж дві України? Одна, єдина, неподільна.
Далі виступав хор із Бучача, про який уже згадувала, і його спів тепло огортав слухачів, занурював у святу гармонію, як то було на Літургії.
Не лише з далекого сходу, а й із заходу приїхала на Різдвяні свята до нас українська родина. Учасником фестивалю став багатоконфесійний аматорський хор «Потік» з м. Кошалін (Польща) (керівник – Радослав Вількевіч). Це нащадки батьків, які в 1947 році були переселені з тодішніх українських теренів. У колективі не всі українці, є й поляки, які люблять українську пісню, українську культуру. Керівник побажав усім найперше і найбільше миру для всіх нас, і зазвучала наша пісня з характерним польським акценом, але було так приємно чути, що її люблять і пам'ятають через роки.
Барвисто й колоритно завершив фестивальну програму народний аматорський ансамбль пісні і танцю «Барви Прикарпаття» Будинку культури Старі Кривотули (художній керівник – Петро Заник, балетмейстер – Надія Назарук, керівник оркестру – Ярослав Лесів), який налічує 60 учасників разом із танцювальним ансамблем, а приїхала до нас половина складу. Хлопці казали, що після виступу їдуть ще в село колядувати. Бо свята. Бо чекає родина. Бо треба всім сповістити, що Христос народився. Цим і живемо ми, українці, цим тримаємось, цим витриваємо.
Наостанок завіншуємо вам по-кривотульськи:
В колядках Галич і Карпати,
Волинь і браття з-за Дніпра.
Вкраїна йде колядувати –
Прийшла Різдвяних свят пора.
Христос родився –
Україна порве всі пута, змеле гніт,
Державу створить на руїнах,
З добром новим піде у світ.
Заколядуймо, завіншуймо
Про нашу волю золоту,
Поклін доземний днесь віддаймо
Нині рожденному Христу.
Отакий вдався патріотичний день фестивалю «Коляда на Майзлях». Хай почують його спів і на широких просторах степової України, і за Карпатськими горами у вільному світі Європи.
Дарія Нарівна
Фото: Юрій Рильчук