ЦАРЯ ХРИСТА

Василіянський Чин Святого Йосафата – це об’єднання ченців і монастирів, що живуть за єдиним уставом, мають спільне керівництво і матеріальні ресурси, здійснюють допомогу один одному. Василіянський Чин намагається жити за правилами, які уклав в IV ст. Отець Церкви святий Василій Великий, архієпископ Кесарії Кападокійської (329-359), а як об’єднання монастирів він постав в 1617 р., завдяки зусиллям митрополита Київського Йосифа Велямина Рутського і св. Йосафата Кунцевича, архієпископа Полоцького. Головними напрямками служіння Чину св. Василія Великого традиційно були місійна і пасторальна праця, духовний провід молоді та друкарська діяльність.

Щоб краще зрозуміти харизму діяльності Чину достатньо лишень розглянути символіку Василіянського гербу. Складається він з таких елементів: обрамленого вогняного стовпа, що означає полум’я любові – символ постійного служіння Богу і ближньому. Над вогняним стовпом є зображене сонце – символ Ісуса Христа. Щоб щось дарувати потрібно бути наповненим. Щоб світити, потрібно наповнитися світлом. Основним джерелом черпання сил для ченців є Господь Бог. У сонці вміщена монограма Ісуса Христа, над якою є хрест, як заклик до наслідування. Герб оточує вінок з двох галузок: дубової і лаврової. Дубова символізує постійність і силу у духовному зростанні та праці. Лаврова галузка – символізує вічну нагороду для переможців. Символ Василіянського герба є своєрідним закликом до любові. Адже Бог є любов. І пропонує нам навчитися любити. Якщо прагнемо любові, повинні дарувати любов. Не чекати її. Усвідомити, що любов вже є, вона в нас. Станьмо любов’ю, дихаймо любов’ю, посміхаймося з любові і даруймо любов. Бо все, що ми відаємо, отримуємо назад.

Покликання походить від слова кликати. Люблячий Бог запрошує нас не дивлячись на видимі ознаки нашої зовнішності, а зазирає у душу, не дивиться на стрижку, форму тіло будови, а проникливо вдивляється в очі, оскільки очі випромінюють справжність душі, знаючи наше ім’я, прагне вписати у історію нашого життя неймовірні, прекрасні моменти – вічного щастя, блаженного споглядання, Божого співжиття. Тому, не варто боятися сказати Богові “ своє так”, забути про матеріальний світ, прислухатися до голосу свого серця, роздумати над своїм життям і остаточно вирішити крокувати за Христом.

Цей рік є особливий, оскільки святкуємо 400 років реформи Чину Святого Василія Великого, а також згадуємо ювілейні дати світичів, творців, стовпів віри Василіянської спільноти:

• 380 років – з дня відходу у вічність Йосифа Велямина Рутського;
• 150 років – канонізації свщмч. Йосафата Кунцевича;
• 100-річчя з дня народження владики Софрона Дмитерка.

Особи, які відгукнулися на поклик Господа були простими і людяними. Вони, як багато інших, мужів нашого Чину і Церкви мали велике серце.

Під час святкування Ювілею 400-ліття Василіянського Чину Святого Йосафата можна отримати повний відпуст, взявши участь у молитві разом з ченцями-василіянами. На основі повноважень, отриманих від Папи Франциска, Апостольська Пенітенціарія 20 жовтня 2016 р. видала декрет про оголошення Ювілейного року 400-ліття Василіянського Чину Святого Йосафата, у якому зазначено, що під час цього Ювілею ченці-василіяни та вірні, які разом з ними будуть брати участь у його відзначенні, можуть отримати повний відпуст.

Повний відпуст – це прощення перед Богом дочасної кари за гріхи, провина яких уже стерта.

Умови отримання повного відпусту:

• Перебувати в освячуючій благодаті (для цього отримати прощення всіх гріхів у Таїнстві сповіді).
• Взяти участь у Божественній Літургії і прийняти Святе Причастя.
• Помолитися у тих намірах, в яких молиться Святіший Отець Папа Римський.

Відпуст, поєднаний з Ювілейним роком 400-річчя ЧСВВ, може отримати кожен християнин:

• який, щиро розкаявшись у своїх гріхах і порушений любов’ю, відвідає з метою паломництва церкву або каплицю, душпастирське служіння в якій здійснюють отці василіяни, і там:
• візьме побожну участь у святих богослужбах або побожних вправах на прославу святих Василія та Йосафата, належним чином встановлених; або принаймі протягом відповідного проміжку часу (близько півгодини) заноситиме покірну молитву до Бога у таких намірах:
  • За вірність християнському покликанню;
  • За випрошеннясвященичих і чернечих покликань;
  • За охорону інституту сім’ї;

А на закінчення помолиться Господню молитву “Отче наш”, Нікейсько-Константинопольський Символ віри “Вірую в Єдиного Бога”, а також молитви до Пречистої Діви та до святих Василія і Йосафата.

“…Святкуємо 400 років відродження старовинного монашества Київської Церкви у Василіянському Чині. За цією надзвичайно глибокою, безперечно історичною дією Йосифа Велямина Рутського, мого Великого попередника, який подарував нашій Церкві і відродив те монашество, яке з самих початків існування християнства було світлом для нашого народу і просвітило всі кінці Східної Європи світлом Христового Євангелія і безперечно було державотворчою, націєтворчою силою, яка завжди провадила і просвічувала дорогу нашим людям, можливо, в найглибшій темноті того чи іншого історичного буття.

Дякуємо за усіх, знаних нам і незнаних мучеників і ісповідників нашої Церкви, які вийшли з цієї Василіянської спільноти. Ми дякуємо за тих місіонерів, які на голос доброго пастиря праведного митрополита Андрея Шептицького поїхали у безкраї степи Західної Канади і Північної Америки, в безкраї ліси Бразилії і Аргентини, і завдяки їм, їхній святості, наш народ, який силою історичних обставин був рознесений по всій Вселеній не загубився, не втратив своє коріння, тому, що завжди мав світло життя…. “

(взято з проповіді у Крехівському монастирі оо. Василіян 21.05.2017 р. Б.)