Сьомий день фестивалю

Празник Обрізання ГНІХ і Василія Великого, так би мовити, професійне свято всіх василіян – день пам'яті одного з отців Церкви, згідно правил якого жили й живуть ченці Чину. В цей день усі василіяни відновлюють монаші обіти й пригадують про свою місію і покликання. Люди ж вітають одне одного зі Старим Новим роком і бажають навзаєм щастя, достатку, здоров'я, всіх земних і небесних благ. Тож людно нині в храмі цілий день, і ввечері молільників не меншає. Літургію співає хор церкви Пресвятого Серця Христового (реґент – Руслана Хомин) монастиря Різдва Христового з м. Жовква.

Після многоліття Василям і всім василіянам о. Йосафат Хаймик ЧСВВ вітає парафіян, гостей храму й учасників фестивалю і розповідає про славний Жовківський монастир Різдва Христового і церкву Пресвятого Серця Христового при ньому: «Саме місто, яке було розташоване на шляху зі Львова до Польщі, засноване 1368 року, а чернече життя там сягає часів реформування Чину, тобто воно почалось 400 років тому. Найбільше місто розвинулося в середині XVIII ст., коли польський король Ян III Собеський зробив у Жовкві свою резиденцію. Якщо говоримо про Жовкву, то можемо говорити про певну спробу архітекторів збудувати ідеальне місто, але мовилось не лише про архітектуру чи інфраструктуру. Власник міста вирішив збудувати кожному народові свою святиню, і в цьому полягав проект ідеального міста.

У Жовкві маємо багато унікальних пам'яток. Можна говорити про певну школу українського барокового іконопису, яку витворив Іван Руткович. Ікони з Жовківського храму створені саме в такому дусі, хоч зараз трохи осучаснені. Іконостас же із Жовківського василіянського храму у «чистому» стилі, якому понад триста років, зберігається у Національному музеї ім. Митрополита Андрея Шептицького…

У місті віддавна була друкарня, вирувало місійне, просвітницьке, викладацьке життя. А ще особливістю василіянського храму є те, що в ньому зберігаються нетлінні мощі ранньохристиянського мученика Партенія (з IV cт.), які повністю збережені, і в Жовкві вони від 1784 року», сказав отець і запросив усіх, хто ще не був у Жовкві, відвідати це славне місто, яке василіяни жартома називають василіянським Ватиканом.

Оскільки цього дня хлопці й чоловіки засівають людей на щастя і достаток, ведуча й учасники бажали присутнім усіх ласк і добра. А коли вийшли янголята з фольклорного ансамблю Вигодської ДМШ (керівник – Неоніла Юкіш) в біленьких кучерявих перуках, глядачі щиро заусміхались – на дітей усі так реаґують, бо вони щирі й відкриті. Так дітлахи й співали. А потім наче вилітали, а не виходили з церкви.

Опісля виступав поважний камерний хор «Джерело» міського будинку вчителя (керівник – Ігор Дем'янець). Дуже тішить, що люди, які віддано працюють на педагогічній ниві ще знаходять можливість і час долучитись до прекрасного, а їхній послужний список рясніє виступами не лише в Україні, а й за кордоном. Так тримати, дорогі наші педагоги.

І знов перед глядачами діти – хор «Нотка» ДМШ з м. Тлумач (керівник – Світлана Козак). Дітвора співала завзято, легко, просто, чисто, щиро. У їхньому виконанні звучали і гуцульські колядки, і «Jingle Bells» українською мовою. Довго аплодували глядачі.

А ось і очікувані здалека гості – молодіжний хор «Bel canto», що діє при об'єднанні шкіл ім. Повстанців шльонських з м. Рибнік (Польща) (керівник – Лідія Блазель-Маршолік), створений 1988 року, який бере участь у багатьох конкурсах і гастролює за кордоном. Твори звучали польською мовою, і люди перепитували: а що то вони співають українські колядки по-своєму? Та ні. Просто у наших народів є подібні колядки, вони в багатьох випадках ідентичні, але то треба питати спеціалістів, що воно таке й чому так. «Щедрик» гості виконали українською, і ніхто не сказав би, що співають не українці. Пані Лідія побажала всім здоров'я, миру, щастя любові й Божого благословення, а ігумен подякував за те, що сьогодні гості-поляки прославляють разом з українцями новонародженого Ісуса. Щира публіка знов довго аплодувала.

Задзвонили дзвіночки і зі сріблястою різдвяною звіздою увійшли колядники з Жовкви, які перед тим супроводжували Святу Літургію. Хористи багато віншували й засівали на добро, а очі присутніх сяяли радістю. Хтось сказав: дивись, як людям подобається, звичайний концертний зал не збере щодня стількох глядачів і вони не будуть такими щирими і вдячними, як ці. А й справді. Помітила, що у храмі були присутні люди, які щодня приходили на фестиваль, і це вони робили не з обов'язку, а за покликом серця.

На «Коляду...» з сусіднього Тернополя приїхав камерний хор «Brevis» (художній керівник та дириґент – Святослав Дунець). І всі, хто знав один нюанс, був приємно здивований: колектив був створений лише цієї осені, а показав такий рівень, що перехоплювало дух. Молодим усе до снаги – молодці.

Наостанок до глядачів вийшли поважні пани в елеґантних чорних костюмах з вишневими метеликами на шиї і єдина жінка, Марія Пшебіндовська, – керівник вокально-інструментального ансамблю «Камертон», що діє при Товаристві приятелів Ополя. Було відчуття, що ми повернулись десь на початок минулого століття і звучать не завжди колядки, а просто якісь легкі пісні. Приємно вразили пани слухачів, бо заспівали українською «Добрий вечір тобі…», а зал ритмічно плескав, підтримуючи виконавців. Прощаючись, пані Марія сказала, що свої серця учасники «Камертону» залишать в Івано-Франківську.

Під куполом храму розчинилась остання нота. Зал підвівся. А отець-ігумен привітав незмінну ведучу цьогорічного фестивалю Христину Кобильчук з днем народження й нагадав, що в неділю відбудеться гала-концерт, який можна буде дивитись і по ОТБ «Галичина», і на великому екрані на подвір'ї монастиря.

Отак непомітно збіг цілий тиждень фестивалю, залишивши в серці багато теплих відчуттів і вражень, які перетворяться у гарні спогади про цьогорічне Різдво. Та й зима нас потішила снігом і морозом. Все у всіх вдалось: і погода попрацювала, і люди. Бо так поблагословив згори Бог – щоб усі раділи й відпочили трохи від важких обставин і сумних роздумів про сьогодення (бо ж і війна роздирає нашу країну, й економічні труднощі не дають спокійно жити), щоб хоч трохи переключились на позитивний лад. Маєм бути вдячні Богові за цей дар і людям, які долучились до організації свята.

Дарія Нарівна
Фото: Юрій Рильчук