П'ятий день різдвяного міжнародного фестивалю

Кожен фестивальний день приносить щось цікаве, особливе, неповторне. І кожен він цінний, бо розкриває перед глядачами багатство талантів, якими Господь наділив український народ. Наші майзлівські колядування, видається, зібрали багато талановитих і щирих людей, які влилися в нашу парафіяльну спільноту чистими водами.

Божественну Літургію цього дня супроводжував хор «Світло тихе» церкви Святих апостолів Петра і Павла з м. Дрогобич Львівської області (керівник – Оксана Хомик), який уже був учасником фестивалю «Коляда на Майзлях».

Опісля отець-ігумен Йосафат Хаймик ЧСВВ традиційно зробив екскурс в історію перебування василіян на тих теренах, звідки був запрошений хор. Мовилось про Дрогобич, у якому наші отці працюють вже не перше десятиліття. «Якщо говорити конкретно про церкву Петра і Павла, то вона діє з середини XIX ст., і цей час можна вважати апогеєм діяльності василіян на Дрогобиччині, – сказав отець. – Але Чин на Дрогобиччині, Стрийщині, Самбірщині присутній віддавна. Найдавніший монастир знаходиться на Старосамбірщині – це монастир Св. Онуфрія в Лаврові. Він налічує понад 600 років, отже, має більше літ навіть як реформований Чин святого Василія Великого, 400-ліття якого святкуємо цьогоріч. Дехто вважає, що монастир у Лаврові має 700 років і що там похований князь Лев, на честь якого заснований і названий Львів.

Можливо, через те, що в середині XIX ст., коли на Дрогобиччині знайшли нафту, місто сильно розвинулося, і виникла потреба розвивати шкільництво. Тож відтоді аж до заборони нашої Церкви після Другої світової війни василіяни займалися виховною діяльністю. Вони мали школу. В ній, до речі, навчався Іван Франко. Школа діяла і при монастирі Петра і Павла. Тож можна сміливо сказати, що Дрогобич вважався василіянським містом. Там у міжвоєнний період не було інших священиків, окрім василіян. Усі сім церков обслуговували василіяни.

Місто Дрогобич є для нас після Львова другою столицею. А церква Петра і Павла вважалася господарською церквою, бо отці займалися, окрім шкільництва, і господаркою. У власності вони мали 20 км поля, яке потім забрала радянська влада й вона вже не повернулась Чину. Недалеко церкви був великий шпихлір (комори), і до цього храму ходили робітники. Елітною ж вважалася церква при монастирі Пресвятої Тройці (тепер це катедра владики). Саме звідти арештовували трьох василіян – Северіяна Бараника, Якима Сеньківського та Віталія Байрака. Вони вмерли смертю мучеників – двох з них зварили у котлі й дали їсти ув'язненим, а одного розіп'яли на стіні. Їх називають Дрогобицькими мучениками...» Отака історія нашого народу, така історія Чину, який відіграв і відіграє неабияку роль у цій нашій історії.

«Душевну втіху ділим з вами – Спаситель світу до нас йде. Несеться радість колядами в різдвяну ніч, в Різдво святе. Ділім просфори між собою, плетім вінки із молитов і з радісною колядою спішім до рідних нам церков. Забудьмо лихо, сум і горе, усі невдачі і журбу. Вслухаймось в пісню, в спів янголів, у нашу спільну коляду», – закликала ведуча й запросила до виступу квартет бандуристок «Ґердан» Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника у складі Надії Вівчарук, Наталії Федорняк, Віолетти Дутчак, Світлани Матіїшин (художній керівник – Віолетта Дутчак), який є лауреатом Всеукраїнських і Міжнародних конкурсів. І зазвучала, переливаючись, наче чиста гірська річка, пісня. Пригадалось, як у недалекі ще часи пропаґувалось бандурне мистецтво (виступи бандуристів і цілих капел були обов'язковою частиною програми кожного концерту), воно асоціювалося з усім українським. Сьогодні ж не так часто можна почути прекрасний спів у супроводі давнього українського інструмента, хоч є чудові обробки для бандури сучасних хітів і навіть рокових композицій.

Естафету перейняв митрополичий камерний хор «Credo» архікатедрального та митрополичого собору Святого Воскресіння ГНІХ (керівник – Жанна Зваричук, хормейстер – Степан Жовнірович), який був створений 1990 року відразу після леґалізації УГКЦ і є одним із найвідоміших хорів Івано-Франківська. Хвалити їх невдячна річ – професіонали похвали не потребують. Одне слово – браво.

І знов у храмі зазвучали скрипки – це вже втретє за тиждень слухачі мають змогу насолоджуватись не лише співом, а й інструментальним виконанням колядок. Учасником «Коляди...» став струнний ансамбль «Quattro corde» Івано-Франківської обласної філармонії (керівник – Анжела Приходько). Хтось може сказати, що в церкві не місце інструментам, але таке виконання не те що налаштовує, а витворює молитовний настрій. «Щедрик» від «Quattro corde» закрутив у сніговому танці й підносив, підносив, а звуки піднімались під склепіння храму й іскристими сніжинками сипалась згори на глядачів. Ціле століття живе цей неймовірний твір, який складається фактично з чотирьох нот, а облетів цілий світ, зазнав стількох обробок і щораз по-новому тішить, поєднує небо і землю. Урізноманітнили виступ ансамблю своїм співом Богдан Гринишин і Наталя Шотурма, а Оксана та Оленка Шотурми гарно завіншували.

Коли була на Літургії і молилась її з дрогобицьким хором «Світло тихе», здавалось, що співають поважні особи, бо звучать дуже об'ємно й широко, а коли хористи вийшли перед публіку, побачила переважно молодих людей. Молодці. Багата церква талантами. Дрогобич має чим пишатись сьогодні, окрім давньої своєї історії.

Львівщина дарувала нам зустріч із ще одним своїм колективом – хором Львівського ставропігійського братства св. ап. Андрія Первозванного «Ставрос» УАПЦ (керівник – Руслан Ляшенко). Оскільки про колектив мало відомостей, заповню цю прогалину. Хор створений 1997 року з благословення патріарха Димитрія і складається з вірних львівських храмів УАПЦ. Учасники колективу – вчителі, медики, фінансисти, всі, хто залюблений в українську пісню і культуру. Їхня мета – поширення духовної творчості українських композиторів в Україні та діаспорі. Глядачі дуже тепло приймали гостей і довго їм аплодували. Потішили, отже, й проникли в серця.

Перед публікою чудовими святочними строями розцвів народний аматорський хор «Первоцвіт» Народного дому с. Микитинці Івано-Франківської міської ради (керівник – Ганна Карась), який минулого року відзначив 125-річчя заснування. Це чи не найстаріший колектив в області, а може, й в Україні один із. Заснував хор 1890 року директор місцевої школи Володимир Грицишин. З 1899 року керівником колективу був Денис Січинський, у 1933–1935 роках очолював Богдан Ганушевський, згодом священик у Канаді. Учасники його – справжні артисти. І в поставі, й у виконанні видно професіоналів, та навіть у зовнішності вони – прискіпливі віртуози. Так, каже одна з учасниць хору, яку похвалила за їхні строї: у нас ще чобітки мають бути червоні, а сьогодні якось так – хто в чому, але так не має бути... Любі мої, хороші, які ж ви співочі. Виконував хор багато нових авторських колядок і тим приємно вражав глядачів.

Ще один день минув. До віночка Божої слави додалось квітів, а людям, що були присутні, розтеплілися серця й розхмарилися будні. Хай тепло це зігріває не один ще день.

Дарія Нарівна
Фото: Юрій Рильчук



Розпочався ІV тур курсу Передшлюбних Катехизацій на парафії Царя Христа

5 вересня 2017 р. Б. на парафії Царя Христа розпочався ІV тур курсу Передшлюбних Катехизацій. Науки проводяться щовівторка і щочетверга о 20:00 год, в актовій залі монастиря. Відповідальний за курс о. Йосафат Попович, ЧСВВ. Можливість запису на курс є актуальною.

оо. Василіяни









Стара версія сайту
Молитовник УГКЦ