Історія монастиря та храму

Василіянська обитель як осідок високої духовності та культури

Монастир отців Чину Святого Василія Великого було засновано перед другою світовою війною. Перший камінь під спорудження монастиря було закладено 1936 року, а саме будівництво завершено в 1938 р. Найпершим ігуменом був о. Йосиф Лучинський, ЧСВВ, а його сотрудником − о. Григорій Балагурак, ЧСВВ. Духовна обитель постала в південно-східній частині Станіславова при новозбудованій церкві Царя Христа. Мрії про його заснування у нашому місті були найзаповітнішими для владики Григорія Хомишина. Покладаючи на отців-василіян великі сподівання, він писав: «Головно звертаюсь до Чина Отців Василіян з тою сильною надією і з тим глибоким пересвідченням, що той Чин добре розуміє своє становище і високе завдання у нашій церкві і народі і що він се завдання сповнить в цілості по бажанню Христа Спасителя».

Отці-василіяни брали найактивнішу участь у релігійному житті краю. З початку ХХ століття вони опікувалися Станиславівською Духовною Семінарією. 1906 року владика Григорій Хомишин запросив очолити цей заклад о. Єремію Ломницького, ЧСВВ. На посаду професора був призначений о. д-р Тит Галущинський, який згодом вступив до Чину, також тут викладав о. д-р Йосиф Коциловський, ЧСВВ. Трагічною, як і більшості отців-василіян, була доля першого ректора семінарії о. Єремії. Він помер на засланні у Симбірську.

Саме в час надто важкий для всього українського народу, бо саме тоді вироблялося і зміцнювалося загострене відчуття своєї національної гідності та усвідомлення необхідності власної національної ідеї, Кир Григорій Хомишин робить дієві заходи щодо відкриття нового монастиря отців-василіян. Зміцнення Чину Святого Василія Великого мало обов’язково запобігти «духовому розкладові», який загрожував певній частині українців.

Із середини 20-х років, а точніше 1924 року, бере початок історія храму Пресвятої Тройці (Царя Христа). Про це засвідчують документи, знайдені при ремонтних роботах. Ще за австрійських часів громадська рада Кнігинина-Колонії (Майзлів) подарувала площу під будівництво читальні товариства «Просвіта». Саме ця площа послужила згодом для спорудження осідку Церкви і монастиря отців-василіян.

Отож, з 1924 по 1928 рік ведуться підготовчі роботи по заготівлі будівельних матеріалів, а саме будівництво церкви починається з 1928 р., яке було завершено у 1935 р.

Церкву будували за планами львівського архітектора Олександра Пежанського, а загальне керівництво всіма роботами здійснював відомий український будівельник Т. Грицак. Храм побудований у візантійському стилі із п’ятьма куполами на зразок Софійського собору. Зводилась святиня на пожертви парафіян, а більшу частину грошей дав владика Григорій Хомишин.

Із вищеназваного документу дізнаємося, що саме 1-го жовтня 1930 р. було довершено будівництво й урочисто посвячено та заложено купольні хрести нової церкви. У храмі відправляли Службу Божу, хоча тривали внутрішні роботи. На посвяті були присутні Кир Йосафат Коциловський, ЧСВВ, єпископ Перемишля, президент Карпатської України о. д-р Августин Волошин, папський легат, правлячий єпископ кир Григорій Хомишин, його помічник Кир Іван Лятишевський та отці Чину Святого Василія Великого.

У скорому часі Службу Божу співав парафіяльний хор «Трембіта». Першим керівником хору був о. Григорій Балагурак, ЧСВВ. Разом із ним регентом була п. Євгенія Лопук.

Відомо, що на той час парафія налічувала більше 3000 парафіян. Час першої радянської та німецької окупацій монастир перебув щасливо. Тоді, як засвідчують документи, тут проживало сім монахів, які провадили парафію, обслуговували парафіяльну церкву, займалися душ пастирством, уділяючи теж місії по інших парафіях. Зі свідчень старожилів парафії та архівних документів можемо назвати ще таких отців-василіян: о. Мелетій Камінський, ЧСВВ, о. Ігнатій Луб, ЧСВВ,о. Гліб Бойко, ЧСВВ, о. Миколай Глібчук, ЧСВВ, о. Яків Колодій, ЧСВВ.

Отці жили на засоби від своєї праці, а також пожертвування парафіян. Як зазначається в документі за підписом Владики Григорія Хомишина, виданім на вимогу органів влади, при церкві Христа Царя на початку 1945 року було 7 гектарів парафіяльного поля, котре обробляли самі монахи. Згодом у тому ж 1945 р. в документах знаходимо цифру 0,5 га городу. Крім того, отці тримали невеличку господарку, яка дозволяла їм виживати.


Будівля монастиря налічувала 23 кімнати, з котрих у 1945 році ченці займали лише 6, а решту – ІІІ відділення міської міліції.

Душпастирську діяльність Станіславівський монастир повністю припинив після Львівського псевдособору 1946 р., а отців у січні-березні 1946 р. було переселено до Гошівського монастиря, який був ліквідований в 1950 р.

Святиню чернечого життя перетворили на приміщення для міліції, пізніше – для початкових класів середньої школи № 15, а до будинку добудували кінотеатр ім. Горького.

У повоєнний час після ліквідації Греко-Католицької Церкви приміщення храму було передано Російській Православній Церкві, а пізніше – 1957 р. – заготівельній конторі. Згодом із храму зробили склад меблів, а після цього тут був розташований Державний архів.

Піднявся з руїн Василіянський монастир Царя Христа на початку 90-х рр. Він був сплюндрований, але стояв переможно, засвідчуючи новому поколінню віру, надію і любов тих, що тут служили, до Бога, Церкви та України.

У 1990 р. отці-василіяни добивалися повернення храму. 21 вересня 1990 р. Церкву посвячено на честь Царя Христа єпископом-ординарієм Софроном Дмитерком, ЧСВВ та єпископом-помічником Іринеєм Біликом, ЧСВВ за участю протоігумена о. Василя Мендруня, ЧСВВ, великої кількості священиків і мирян та відслужено першу Св. Літургію.

З цього часу у страшно знищеній церкві знову зазвучало Слово Боже, знову храм стає центром духовності у місті, знову ченці присвячують своє життя служінню Богові Церкві та Україні.

Непросто відбувалась передача монастирських приміщень. Вона тривала до 1992 р. Великим дарунком для отців-василіян і парафіян став приїзд 15 квітня 1991 р. Блаженнішого Архиєпископа й Митрополита Мирослава-Івана Любачівського. Поволі монастир почав підніматись, відбудовуватись. Першим ігуменом став о. Никодим Гуралюк, ЧСВВ, з 1995 р. – о. Йосиф Холод, ЧСВВ, із 1997 р. – о. Володимир Палчинський, ЧСВВ, а з 2009 р. – о. Йосафат Фітель, ЧСВВ.

Непросто відбувалась передача монастирських приміщень. Вона тривала до 1992 р. Великим дарунком для отців-василіян і парафіян став приїзд 15 квітня 1991 р. Блаженнішого Архиєпископа й Митрополита Мирослава-Івана Любачівського. Поволі монастир почав підніматись, відбудовуватись. Першим ігуменом став о. Никодим Гуралюк, ЧСВВ, з 1995 р. – о. Йосиф Холод, ЧСВВ, із 1997 р. – о. Володимир Палчинський, ЧСВВ, а з 2009 р. – о. Йосафат Фітель, ЧСВВ.

Отці Чину Святого Василія Великого згідно зі своєї харизмою зуміли передати духовність свого засновника св. Василія Великого відповідно до євангельського вчення. Вони й надалі передають культуру високої християнської духовності, патріотизму й любові до Бога, Церкви і українського народу.

За словами владики Григорія Хомишина, нехай отці-василіяни «своєю молитвою, посвятою і своїм святим життям нехай стягають благословенство і поміч Божу для себе і народу, нехай будуть дороговказом до безпечної пристані серед нинішньої бурі, яка у нас шаліє».

Проминули роки, а плід праці отців, що невтомно працювали у винограднику Христовому у 30-40 рр. і на початку 90-тих XX ст. в сьогоденні зроджують щедрі духовні плоди. Саме монастирська церква завжди була і є осередком духовно-релігійного життя. Змістовні проповіді, духовні вправи-реколекції, часте приймання св. Тайн, численні релігійні організації, хори, церковні набоженства та різні урочистості мають великий вплив на розвиток духовного життя парафіян.

Покровитель скривджених і забутих

Важкий вік… Важкий і жорстокий час… Перед очима наших душ одні за одними зринали м’які зариси старовинних будівель, а наші серця раз у раз прошивало відчуття неоціненої втрати-пропажі вікових надбань та диявольського збезчещення святих місць, де небо стрічалося з землею, де любе минуле обіймалося з суворою дійсністю, де Боже й народне мало своїх відданих посвятних синів у василіянських рясах.

Саме в такий нелегкий час служив у Станиславівському монастирі ігуменом отець Григорій Балагурак, ЧСВВ.

Народився слуга Божий Володимир (монаше ім’я Григорій) Балагурак 5 липня 1909 року у Станіславові. Із 1929 по 1936 роки навчався у духовній академії в Добромилі та Кристинополі. 1 травня 1927 року склав василіянські монаші обіти у Крехові. Рукоположений на священика єпископом Йосафатом Коциловським 21 травня 1934 року. У 1936-1938 роках перебував у монастирі отців-василіян у Станіславові. Від 1941 до 1945 року був ігуменом монастиря отців Чину Святого Василія Великого у рідному місті.


Зі спогадів парафіян довідуємося про таке: «Отець Григорій був ревний священик, знаменитий проповідник, добрий організатор, а його прекрасний дзвінкий і милозвучний тенор заповнював чудовим тембром цілу церкву й губився в її високих оригінальних банях».

У жовтні 1949 року ігумена монастиря о. Григорія Балагурака заарештовано. Покарання він відбував у Челябінську до 1955 р., після чого повернувся до Станіславова. 1957 був ув’язнений удруге і висланий на довічне поселення до м. Коркіно, що неподалік м. Челябінська. Помер на засланні в жовтні 1965 році в опінії святості.

Сучасники, з якими перебував на засланні о. Григорій, засвідчують: «Ми не знали, що то за людина. Він всім робив тільки добро, всіх слухав, нікому не відмовляв. Якби ми знали, що він священик, то не змушували б до такої тяжкої роботи».

Зі свідчень Владики Софрона Дмитерка, ЧСВВ та с. Ігнатії Васько, ЗСМ дізнаємось наступне: за тілом о. Григорія до Челябінська, а саме присілку Коркіно, поїхав о. Ігнатій Янтух, ЧСВВ, який представився на місці як племінник покійного.

Тіло покійного о. Балагурака було доставлено до будиночку, де мешкали сестри-мироносиці по вулиці Індустріальній, 8. Він там лежав майже добу. У похороні взяли участь о. Протоігумен Пахомій Борис, ЧСВВ, кілька підпільних священиків і владика Софрон Дмитерко. Похований на Івано-Франківському міському кладовищі, що по вул. Степана Бандери.

31 березня 1992 р. о. Григорій Балагурак реабілітований прокуратурою Івано-Франківської області за відсутністю складу злочину.

«Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту» – можуть василіянські засланці казати словами св. Павла. «До цього часу ми голодуємо і спраглі і нагі; нас б’ють, і ми скитаємось. Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося; ми мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі» (1 Кор. 4, 9-13).

Іконостас у стилі українського бароко

Дев’ять місяців творчий колектив Володимира Федорова у складі О. Водяного, Д. Бокала, В. Неспляка, А. Матвейчука, П. Федоріва, С. Сергеєва працював над проектом іконостасу для церкви Царя Христа. Невдовзі новий різьблений триярусний іконостас із позолотою, виконаний у стилі українського бароко, освятили 2008 р. правлячий владика Кир Володимир Війтишин та владика-емерит Софрон Мудрий, ЧСВВ.

У першому ярусі іконостасу розміщені ікони Ісуса Христа та Богородиці з Дитятком, св. Миколая та Юди-Тадея, єпископів Григорія Хомишина та Йосафата Коциловського. На дияконських дверях – архангели Михаїл і Гавриїл, на царських – образи чотирьох євангелистів та Благовіщення Пречистої Діви Марії. Над царськими воротами – ікона «Тайна Вечеря».

Витвір захоплює пластичною різьбою, рослинними орнаментами у вигляді виноградної лози, квітів і листя.

Над намісним рядом є дванадцять головних ікон (шести Господських свят та шести Богородичних).

Завершує іконостас найвищий – третій ярус. Тут є тільки три ікони: Ісус Христос як Цар і Суддя Всесвіту, поруч – ікони свмч. Йосафата Кунцевича та св. Василія Великого.

Лики святих для храму Царя Христа виконали художники-реставратори зі Львова, а саме: О. Рішняк, Я. Скрентович, О. Садова, І. Дідух, Я. Скрипа.

Відтепер красу Божої слави, втілену в іконостасі, можуть споглядати і всі вірні, які молитимуться в церкві Царя Христа.


Розпочався ІV тур курсу Передшлюбних Катехизацій на парафії Царя Христа

5 вересня 2017 р. Б. на парафії Царя Христа розпочався ІV тур курсу Передшлюбних Катехизацій. Науки проводяться щовівторка і щочетверга о 20:00 год, в актовій залі монастиря. Відповідальний за курс о. Йосафат Попович, ЧСВВ. Можливість запису на курс є актуальною.

оо. Василіяни









Стара версія сайту
Молитовник УГКЦ